Колись Мартін Лютер був глибоко пригнічений і тяжко журився, не маючи певності в спасінні своєї душі. Він подовгу розмовляв із доктором богослов’я, але знаходив мало розради. Якось він підійшов до бідного, непримітного й малописьменного ченця. Той не був богословом, та в простоті серця вірив істинам Євангелія. Чернець указав Лютерові на слова з Діянь апостолів: «…Відкрити їм очі, щоб вони навернулися від темряви до світла й від влади сатани до Бога, і вірою в Мене отримали прощення гріхів та спадщину серед освячених» (Дії 26:18).
— Я вірю в прощення гріхів, — сказав чернець Лютерові. — Повір і ти, брате мій.
І Мартін Лютер відповів:
— Я вірю!