Один кравець мав звичку відкраювати собі чималі шматки сукна, яке приносили замовники. Совість, звісно, не виправдовувала його вчинків, та він намагався не чути внутрішнього голосу й робив своє. Якось йому наснилося, що він стоїть перед Вірним Суддею. Кравець намагався виправдатися: мовляв, він чесна людина й нікому не заподіяв зла. Та раптом перед ним розгорнулося величезне знамено, зшите з усіх шматків тканини, які він приховав від замовників. Тут він смиренно схилив голову й перестав виправдовуватися.
Уранці, блідий і схвильований, він розповів підмайстрам свій страшний сон. Він благав, щоб щоразу, коли вони помітять, що йому кортить відхопити собі шматок тканини, вони зупиняли його й нагадували про сон.
Минуло багато часу. Господар усе ще був під враженням від страшного сну, і підмайстрам не доводилося його зупиняти. Та на біду один замовник прислав дорогу, чудову тканину. Спокуса була надто велика, і господар не встояв. Даремно підмайстри нагадували йому про сон.
— Мовчіть, — сказав їм господар. — Я добре пам’ятаю, що в тому знамені такої тканини не було!
Бідолаха! Він намагався приспати свою совість і залишався під владою гріха.