— Тату, — сказала одна дівчинка, що помирала, — скільки грошей ти витрачав на мене за рік?
Її батько був світською людиною, мало думав про Бога й був цілковито поглинутий земними справами. Тепер, втрачаючи єдину дитину, він був тяжко згорьований.
— Ох, дитино моя, не кажи мені про це! Навіщо рахувати витрати? Я витрачав би на тебе в сто разів більше, якби ти тільки залишилася зі мною!.. — Та дівчинка не вгамовувалася:
— Тату, скажи, мені хочеться знати.
— Ну, якщо так, — нарешті погодився батько, — то скажу приблизно. — І назвав велику суму.
Запала тиша. Дівчинка, видно, про щось замислилася. Нарешті її слабенький голосок, якому невдовзі судилося змовкнути назавжди, прошепотів:
— Таточку! Пообіцяй мені, що після моєї смерті щороку витрачатимеш таку саму суму на інших дітей, які живуть бідніше, ніж жила я, і не мають такого доброго тата, як мій… Тату, ти це зробиш?..
Батька дуже спантеличили слова малої, але він твердо пообіцяв виконати її бажання.
Що ж із цього вийшло? Ця світська й доти цілковито байдужа людина докорінно змінилася. Він був багатий і тепер лишився бездітним. Та слова дівчинки змусили його замислитися, до чого зобов’язує його багатство. Він збудував спочатку один дім, а потім іще кілька. У них багато нещасних сиріт знайшли прихисток. А сам він став кращим і щасливішим: став учнем Ісуса Христа. І все завдяки добрим словам доньки, що помирала!
Сійте добрі думки, і пожнете добрі діла.