Одного разу в школі до вчительки підбігла дівчинка із заплаканими очима й схвильовано сказала:
— У мене вкрали складаного ножика!
— Коли пропадає якась річ, не слід поспішати звинувачувати когось у крадіжці. А щоб тебе втішити, я розповім невеличку історію, — спокійно відповіла вчителька. — Кілька років тому в одного багатого пана вкрали дуже коштовну скриньку, пам’ятку про його померлого друга. Замість того щоб піти до поліції й заявити про зникнення, він почав молитися. Він просив, щоб Господь не давав сумлінню злодія спокою, доки той не поверне річ. Того самого вечора хтось постукав до нього. Відчинивши двері, пан побачив перед собою скромно вдягненого чоловіка, який благав пробачити йому його вчинок. Він украв коштовну скриньку, та не міг знайти спокою, доки твердо не вирішив повернути її. Зроби й ти так само, моя дівчинко. Хтозна, може, і ти отримаєш свого ножика назад.
Наступного дня дівчинка зустріла вчительку із сяйливим обличчям і радісно повідомила:
— Я послухалася вашої поради, розповіла Господеві про своє горе, і сьогодні вранці мій ножик був на своєму місці!
«І покличете Мене, і підете, і помолитеся Мені, і Я почую вас...» (Єр. 29:12).