Коли я ходив до нашої сільської школи, нам якось дали завдання написати твір на тему «Материнські руки». Учитель не дав нам особливих пояснень, тож ми написали те, що знали про своїх матерів. Наступного дня ми принесли зошити. Учителеві особливо сподобався твір однієї дівчинки.
«Однією рукою моя матуся робить масло, а другою латає куртку мого тата. Другою рукою вона готує нам обід. Другою рукою заплітає мені коси, перш ніж я піду до школи», — написала учениця.
— Ти пишеш: другою рукою, другою рукою. Як же це так? Скільки рук! Скільки ж їх у неї насправді? — усміхаючись, запитав учитель дівчинку.
— Дві, — рішуче відповіла учениця. — Для тата й сімох дітей — для кожного з нас по дві руки, виходить чотирнадцять рук. Потім для кухні, для хліба й поля — знову по дві руки, усього шість! Ще дві руки для бідних людей, знову виходить дві, і ще дві — для Бога, коли вона молиться. Усього двадцять шість рук!
Учитель більше не всміхався.
— Якщо це справді так, — сказав він, — то й Небесний Отець матиме для твоєї мами дві руки! Ти написала найкращий твір!