Одна молода мати-християнка, узявши на руки свою першу дитину, з глибоким благоговінням дала Богові обітницю змалку виховувати її в Господньому вченні й настанові.
Щовечора, приготувавши малюка до сну, мати ставала навколішки для молитви. Однією рукою вона тримала обидві ручки дитини, а другою прикривала їй оченята й молилася, щоб Господь, Який любить дітей, зберіг і благословив її дитя.
Коли малюк достатньо зміцнів, мати садовила його на ліжечко й притуляла його щічку до своєї. Однією рукою вона завжди прикривала йому оченята, а другою тримала його ручки. Так вона й молилася щоразу.
Через деякий час дитина тяжко захворіла. Мати, лікар і всі рідні докладали зусиль, щоб урятувати їй життя. Малюк був іще надто малий, щоб сказати, де і що в нього болить. Коли через деякий час він заспокоївся, лікар сказав:
— Гадаю, небезпека минула, і якщо дитина тепер засне, природа зробить решту.
Та оченята дитини все чогось шукали, а рученята тяглися вперед. Мати нахилилася до нього й запитала:
— Чого ти хочеш, крихітко моя?
Умить обидві ручки опинилися в материній руці, голівка притулилася до її щоки, а оченята заплющилися. На мить усе стихло, бо мати думала, що молитися в присутності лікаря буде незручно. Та блакитні оченята дитини знову розплющилися, рученята міцно вхопилися за материну руку, і дитяче лепетання перервало мовчанку.
— Він чогось хоче, — сказав лікар. — Ви не знаєте чого?
Тоді мати зі сльозами згадала обітницю, яку дала Богові. Не соромлячись, вона стала навколішки й промовила кілька коротких молитовних слів, і дитина одразу заснула. На очі лікареві навернулися сльози. Поклавши руку на голову матері, яка молилася, він сказав:
— Я хотів би, щоб кожне дитя зростало так, як ваша дитина.
О, яке велике благословення, коли матері дають Богові обітницю виховувати своїх дітей за Божим Словом!