Кілька років молоде подружжя жило в любові й злагоді...
Та сталося так, що чоловік через необачність утратив певну суму грошей. Через це їхні добрі стосунки зовсім зіпсувалися. Доти вони щодня разом молилися вдома й завжди читали Біблію. Тепер же перестали це робити, бо добре відчували, що зі злобою в серці не можна ставати перед Божим лицем.
Якось до них у гості приїхала мати господині, побожна літня жінка. Вона й не підозрювала про сумний розлад між своїми дітьми. Першого ж вечора вона взяла з полиці Біблію, щоб, за своїм звичаєм, закінчити день читанням Божого Слова й молитвою. Із подивом на обличчі, та мовчки, вона стерла з Біблії шар пилу й розгорнула її, збираючись прочитати уривок...
Раптом донька голосно розплакалася, кинулася до чоловіка, який стояв, похиливши голову, й вигукнула:
— Спершу помирімося! Простімо одне одному, а тоді вже читатимемо Боже Слово! Ти згоден?
Він одразу обійняв дружину, і їхній союз любові відновився.
Мати мовчки дивилася на них із радісною усмішкою, а потім почала читати Боже Слово: «Благослови, душе моя, Господа, і все, що в мені, — Його святе ім’я. ...Не забувай усіх Його добродійств. Він прощає всі твої беззаконня, зцілює всі твої недуги... Не до кінця гнівається й не повіки обурюється» (Пс. 102:1–3, 9).