Федір Достоєвський писав, що досить лише уявити, ніби друг, на якого сердишся, помер, щоб одразу простити йому всі кривди й відчути, який він дорогий і незамінний.
Якби ми частіше думали про те, що всі ми смертні, то менше сердилися б одне на одного. Нам було б легше жити, і ми бачили б людей в іншому світлі.
Померлого ми завжди бачимо в іншому світлі. Може, це Боже світло? Скільки ми знаємо прикладів із життя, коли подружжя жило в незлагоді, а після смерті одного з них другий не міг нахвалитися добрими рисами втраченого друга. Письмо каже:
«Помирися зі своїм супротивником якнайшвидше, поки ти ще в дорозі з ним» (Мт. 5:25).