— Тату, а твоя душа застрахована? — запитав хлопчик у батька.
— Чому ти мене про це питаєш, синку? — поцікавився батько.
— Я чув, як дядько Міша казав, що ти застрахував наш дім, меблі, навіть маму, а про свою душу, за його словами, зовсім не дбаєш. Татусю, ти б заодно й душу застрахував...
Батько не знав, що відповісти синові. Його брат часто говорив із ним про спасіння душі, та він не приймав братового свідчення. Ця розмова глибоко зворушила батька, і невдовзі він навернувся до Господа. У Христі ми маємо «вічне страхування» нашої душі.