Проповідник Джеймс Блек одного разу проходив бідним кварталом. На ґанку зруйнованого будинку він побачив маленьку дівчинку. Її розірвана сукенка й взуття свідчили про те, що дитина живе без батьківської турботи. Блек, підійшовши до неї, запитав:
— Чи не бажаєш ти відвідати недільну школу?
— Так, хотіла б, але... — зніяковіла дівчинка, не договоривши, але Блек зрозумів.
Наступного дня Бессі (так звали дівчинку) отримала посилку з новою сукенкою, хусточкою й черевичками.
У неділю вона була в недільній школі. Однак невдовзі Бессі захворіла. Джеймс Блек мав звичай на початку служіння робити перекличку. І ось усі діти відповіли, але коли назвали ім’я Бессі, відповіді не було. Хтось із присутніх сказав, що вона захворіла.
Блек здригнувся. А якщо вона помре, чи буде на небесній перекличці? «У годину, коли сурма Господня над землею пролунає, і настане вічно світла зоря», — прошепотів Блек. Він сів за піаніно й тут же через Духа Святого отримав мелодію до цього гімну. Тепер цей гімн співають майже по всій землі.
Маленька Бессі справді невдовзі померла, але пісня, яка народилася під час її хвороби, живе й досі.