Церковний письменник Августин створив чимало творів, пояснюючи сутність віри й сенс людського життя. І ось він задумав книжку про Бога. Узявся до роботи — зранку сів за стіл, написав заголовок «Про Бога» й став думати, як краще пояснити людям, хто такий Бог. Думав довго й напружено, але нічого не виходило. Утомився Августин від напружених думок, розболілася голова. Пішов на берег моря освіжитися.
Іде піском, думає про свій задум і бачить: сидить дитина, викопала ямку, набирає уламком розбитого горщика воду з моря й переливає в ямку.
— Що ти тут робиш, любе дитя? — запитав Августин.
— Я зробив ямку й хочу перелити сюди всю воду з моря, — відповів малюк, продовжуючи свою справу.
Августин усміхнувся й пішов далі, думаючи: «Якими наївними бувають діти! Як мало вони розуміють! Ось, наприклад, це дитя сподівається маленьким черпачком перелити все море в крихітну ямку».
Думки Августина повернулися до попереднього, і він схаменувся: «А хіба я не така сама дитина?! Своїм слабким розумом хочу охопити й іншим передати нескінченне Боже єство. Малому не вмістити Великого, і для Нього досить, якщо воно, мале, схилиться перед Великим, віддасть себе Його волі, намагатиметься пізнати цю волю й у житті виконувати її».