Власник великого маєтку мав славу доброї людини. Часом він, щоправда, страшенно лаявся, але цього йому особливо не ставили за провину.
Одного разу — це було літнього дня — у нього перекинувся великий віз із сіном. Серце господаря закипіло, обличчя спохмурніло, він вибухнув страшною лайкою. Мов грім, котилися незліченні прокльони!
Одинадцятирічний син власника стояв тут-таки. Раптом хлопчик голосно почав повторювати батькову лайку, слово в слово.
— Що з тобою? — здивувався батько.
— Я допомагаю тобі, щоб ти швидше закінчив і щоб ми потім підняли віз, — спокійно відповів син.
Присоромлений батько замовк.
Про Ісуса сказано: «Він не лихословив».
Божі люди не лаються. Вони знають, що за кожне слово доведеться дати звіт. Вони навернулися до Господа, тому освятилися їхнє серце й язик.