Була пізня година. Шумні вулиці великого міста освітлювали неонові лампи. Місто поступово стихало. Наставала ніч.
Вулицею йшов поліцейський. Він звик до цих вулиць і почувався тут як удома. Вузькі провулки, крамнички, що тулилися одна до одної, ресторани й навіть шевська майстерня — усе було йому звичне й знайоме.
Того вечора поліцейський проходив повз майстерню. Скільки він пам’ятав, швець завжди був у своїй майстерні. Але тепер там не світилося. Щось негаразд! Поліцейський натиснув на двері, й вони легко відчинилися. Звиклий до несподіванок, він швидко дістав ліхтарик і освітив кімнату. Промінь ковзнув у дальній кут. Там на старому дивані лежав господар. Що з ним? Жовтий промінь ковзнув по його обличчю. Раптом швець підхопився і, сяючи від радості, вигукнув:
— Алілуя! Алілуя!
Поліцейський підійшов до шевця.
— Усе молишся? — запитав він.
— Ні, я приліг відпочити… А коли побачив яскраве світло, подумав, що Господь прийшов забрати Своїх. Я ж чекаю на Нього. Він неодмінно прийде! І дуже скоро! — відповів швець.