Один чоловік, який нещодавно приєднався до громади вірян, перед тим багато років був атеїстом. Із розмови з ним я дізнався, що молодість він провів у християнському навчальному закладі. Саме до тих часів він відносив початок свого невір’я. Щонеділі хлопців водили до церкви й замикали на високій галереї у віддаленому кутку, де ледь було чути проповідь. Вони почувалися там наче в’язні: улітку було дуже спекотно, а взимку нестерпно холодно. Усю неділю вони молилися, молилися, молилися. І нічого з того не доходило до серця й не зворушувало його. Ці безплідні молитви так його виснажили, що він вирішив порвати з християнством, щойно залишить навчальний заклад.
Дуже сумний і, на жаль, поширений випадок. Можна так виснажливо навчати дітей своєї віри, що вони почнуть її ненавидіти. Потрібна мудрість, щоб приводити душі до Христа.