Якось італійський король Умберто під час звичайної прогулянки помітив двох малих хлопчиків, які про щось сперечалися. Вони не зводили з нього очей і кілька разів показували на нього пальцем… Нарешті один із хлопчиків рішуче підійшов до короля, зняв шапку, вклонився й сказав:
— Перепрошую, пане, ви ж не король, правда?
— Чому ти гадаєш, що я не король? — усміхаючись, запитав Умберто.
— Тому що… — хлопчик знітився. Йому допоміг товариш:
— Тому що у вас на голові немає корони! Він думає, що королі завжди носять корону… Скажіть йому, будь ласка, що я мав рацію і ви — король!
— Нічого не вдієш, — сказав Умберто, — зізнаюся, що я король.
— О, я так і знав! — вигукнув хлопчик. — Ви, напевно, носите корону на свята!
— Ні, друже, — серйозно відповів король. — У мене свято тоді, коли я забуваю, що ношу її.
Не завжди щастя там, де корона, багатство й слава. Щастя там, де совість спокійна, де є мир з іншими й де вміють задовольнятися малим.