Є легенда про одного царя, який вирішив жити серед свого народу, як жили прості люди. Знявши вінець і царське вбрання, він перевдягнувся в одяг простого селянина. Залишивши палац, цар пішов до одного села й постукав у перші ж двері.
— Чи можете ви мене нагодувати й прихистити? — запитав цар. — Я віддячу вам своєю працею.
Жінка подумала: «Чоловік, здається, дужий і до роботи здатний. Піду спитаю чоловіка, гадаю, він погодиться». Так і зробила: побігла й незабаром повернулася.
— Мій чоловік згоден вас прихистити, але вам доведеться багато працювати, — сказала вона.
Цар погодився й став помічником господаря. День у день він працював із ним та іншими селянами. Ніхто не впізнав у ньому царя.
Одного разу до села прийшли царські воїни й почали шукати чоловіка, який украв виноград із царського виноградника. Виявилося, що то був селянин, до якого найнявся працювати цар.
— Навіщо ви його заарештували? — обурився цар. — Що ж він зробив?
Воїни, не впізнавши в бідному робітникові свого царя, грубо відповіли:
— А тобі яке діло? Цей чоловік — злодій і заслуговує на покарання!
Та раптом, на превеликий подив воїнів, цар відповів:
— Я йому прощаю, а якщо він щось украв, я заплачу.
Солдати засміялися:
— Хто ж ти такий? Як ти можеш простити злодія? Лише цар має таку владу.
— Я — цар, — спокійно відповів він.
Воїни зареготали ще дужче.
— Ти — цар? Ну, то доведи нам!
Спокійно дивлячись на них, цар вийняв із кишені перстень і показав їм. І справді, це царський перстень, він — цар! Він має повне право простити селянина й сплатити його борг. Жах охопив усіх присутніх. Вони впали перед царем навколішки й низько йому вклонилися.