Апостол Іван пережив у Римі велике гоніння за віру в Ісуса Христа. Згодом, за імператора Доміціана, його заслали на острів Патмос. На цьому острові Ісус Христос показав апостолові майбутнє церкви й усього людства, і той записав це у своїй книзі «Об’явлення».
За імператора Нерви Іван повернувся із заслання на Патмосі до Ефеса й залишався там до самої смерті. Після звільнення із заслання Ефес став осередком його діяльності.
У той час серед християнських учителів були й лжевчителі, з якими апостол багато боровся. Уже тоді поширювалося вчення, що заперечувало божественність Ісуса Христа. Видатний філософ Керінф відкрито твердив, що Ісус Христос — лише Вчитель, а не Відкупитель людства. Апостол Іван невтомно боровся проти таких учителів і називав їх антихристами. У своїх посланнях, написаних в Ефесі, він застерігав віруючих і радив не вітати лжевчителів і не приймати їх у своїх домівках (2 Ів. 10).
Живучи в Ефесі, апостол Іван відвідував найближчі церкви Малої Азії. У Смирні він зустрів юнака з жвавим розумом і неабиякими здібностями. Апостол наблизив його до себе, а повертаючись до Ефеса, доручив його єпископові для подальшого духовного наставництва. Невдовзі цей юнак навернувся до Господа, і єпископ охрестив його за вірою. Вважаючи свій обов’язок виконаним, єпископ перестав опікуватися молодою душею і не допомагав юнакові глибше пізнати істину християнського вчення. Без належного духовного виховання юнак познайомився з лихими людьми. Заприятелювавши з ними, він став ватажком розбійницької зграї, що грабувала мирних мешканців.
Через деякий час апостол Іван прийшов до Смирни й, зустрівшись із єпископом, запитав його про юнака, якого йому доручив. Єпископ відповів, що юнак помер для Господа, ставши ватажком розбійницької зграї. Апостол негайно звелів подати коня й поїхав шукати молоду душу.
Невдовзі він потрапив до рук розбійників, але не злякався їх і попросив відвести його до ватажка. Побачивши старця, ватажок кинувся тікати, та апостол побіг за ним, гукаючи йому вслід:
— Сину мій! Чому тікаєш від свого батька? Я старий і беззбройний! Зглянься наді мною!.. Сину мій, не бійся мене!
Ватажок зупинився, відкинув зброю, упав до ніг старця й гірко заплакав. Іван повернув його до церкви, засвідчивши щире каяття юнака й перемогу апостольської любові до тих, хто впав.
Цим прикладом Іван закликав пастирів до самовідданої любові до своєї пастви, навіть якщо їхньому власному життю загрожує небезпека.
В останні роки земного життя апостол Іван дуже ослаб тілом, і брати у Христі приносили його на зібрання на руках. Він проповідував дуже тихо й часто повторював у своїх проповідях:
— Діти, любіть одне одного.
Одного разу його запитали, чому він так часто повторює ці слова.
— Це Господня заповідь. Якщо виконаєте її, цього досить, — відповів старий апостол.
Іван помер у віці майже ста років. Поховали його в Ефесі.
З його смертю закінчилася апостольська доба. Апостол Іван — останній зі свідків земної діяльності Сина Божого Ісуса Христа. На той час уже було написано чотири Євангелія й усі послання, у яких викладено основні положення вчення Ісуса Христа, — увесь Новий Завіт.