— Чому в мене немає радості й щастя? — запитала заможна пані відомого місіонера доктора Джонатана Ґофорта з Китаю, якого запросила до себе.
— А чи віддали ви Богові себе й усе, що маєте? — запитав він її.
— Так, наскільки можу судити, я все поклала на Його жертовник.
— Чи ви цілком певні цього? — знову запитав її Ґофорт.
— Вірю, що все віддала Богові, — повторила пані.
— А чи були б ви, приміром, готові до того, щоб Бог узяв вашу доньку й послав її до Китаю служити Йому? — знову запитав місіонер, поклавши руку на голову дівчини.
— Щоб Бог узяв її місіонеркою до Китаю?! Ні, на це я не погоджуся. Хочу, щоб моя донька залишалася тут, зі мною! — вигукнула мати.
— Як же ви можете твердити, що віддали Богові все, коли навіть своєї доньки Йому не віддали? Як же тоді можете сподіватися на Господнє благословення й мир у серці? Ви ніби стали між Богом і Його волею щодо вашої доньки й кажете Йому: «Господи, за цю межу Ти не смієш заходити! Ти можеш узяти мій дім, мої гроші, мене, тільки не чіпай моєї доньки!»
Невже ви, пані, називаєте це цілковитою віддачею себе Богові?