Коли я якось тяжко хворів у місті Ментоні, мене відвідав брат у Христі й сказав:
— Дорогий друже, ви тепер у Марі.
— Так, — відповів я, — і вода гірка.
— Та Мара краща за Елім, — заперечив він. — Бо в Елімі Ізраїль лише пив воду й їв плоди з пальм, і все це швидко минуло. А про Мару ми читаємо, що там Бог дав Своєму народові закони й постанови. Закон і право берегли й берегтимуть, доки Ізраїль існує як народ. Тож Мара має більше переваг, ніж Елім.
Я подякував другові за добру науку. Якщо ми справді Божий народ, то до кінця переконуватимемося в правдивості цих слів: Мара, хоч і з гіркою водою, незрівнянно краща за Елім. І якщо тепер її гіркота нам незрозуміла, то згодом виявимо в ній невимовну солодкість, якої ніхто не зможе відібрати в нас повіки.