Одного бідного готтентота (готтентоти — одна з народностей Південної Африки) якось запросили до дому бура (бури — нащадки голландських, а також французьких і німецьких колоністів у Південній Америці) на спільну домашню молитву. Того дня бур читав притчу про фарисея й митника. Готтентот, чиє серце вже зворушило Боже Слово, не зводив очей із господаря дому й уважно слухав, як той читав. Самовдоволені слова фарисея «Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди!..» збентежили темношкірого чоловіка.
— Ні, я не міг би так сказати про себе. Я набагато гірший за інших! — прошепотів він.
Господар читав далі: «Я пощу двічі на тиждень, даю десяту частину з усього, що набуваю».
— Ні, і цього я не роблю, і так молитися не можу! — засмутився в серці готтентот.
Нарешті господар дочитав до молитви митника, який стояв віддалік і не насмілювався підвести очі до неба...
— Оце я! — подумав темношкірий чоловік.
— Стоячи віддалік... — продовжив господар.
— Так, так, це я! — вихопилося в гостя.
— Та, б’ючи себе в груди, казав: «Боже! Будь милостивий до мене, грішника!»
— Це я! Це я! Це моя молитва! — вигукнув темношкірий чоловік, далі б’ючи себе в груди й повторюючи молитву митника: «Боже! Будь милостивий до мене, грішника!»
Як і митник, готтентот пішов додому виправданим.