Імператор Діоклетіан видав проти християн чотири едикти, один суворіший за інший, щоб винищити християнство.
У хід пішли всілякі тортури й страти, римляни не зупинялися перед жодною жорстокістю. Призначили «день знищення християнства» — язичницьке свято Терміналій, 23 лютого 303 року. На світанку того дня загін воїнів оточив храм у Нікомедії. Двері храму виламали, священні книги спалили, коштовності розграбували, а весь храм зруйнували дощенту. Після цього почалися такі гоніння, що їх годі описати.
«Якби я, — писав сучасник цих гонінь, — мав сотні уст і залізні груди, то й тоді не зміг би перелічити всіх видів мук, яких зазнали віруючі». Лютість мучителів сягала такої межі, що скалічених лікували, щоб знову мучити. «Я сам був очевидцем цього, — писав історик Євсевій. — Залізо тупилося й ламалося, а самі вбивці, знесилившись, по черзі змінювали одне одного».
Та в найстрашніший час гонінь при дворі Діоклетіана зростав і міцнів захисник християн, майбутній імператор Константин. Після жахливих випробувань для Церкви настали дні миру.
Едикти Діоклетіана:
Перший. Богослужбові зібрання християн забороняються. Християнські храми належить зруйнувати. Усі списки Святого Письма належить спалити (особливість цього гоніння). Усіх, хто тримається християнської віри, позбавляють гідності й громадянських прав. Рабів-християн заборонено звільняти. Під час суду над християнами дозволяються тортури, а жодні скарги від них не приймаються.
Другий. Усіх представників християнської церкви, зокрема священників, ув’язнити як політичних злочинців.
Третій. Від ув’язнених християн вимагати, щоб вони принесли жертву ідолам. Тих, хто принесе жертву, звільнити, а тих, хто залишиться непохитним, піддати жорстоким тортурам.
Четвертий. Усіх християн без винятку, незалежно від статі й віку, засуджено на тортури й муки, щоб примусити їх зректися християнства.