Коли перший секретар американської Місіонерської ради помер, виникли сумніви щодо майбутнього місії. Але потім інший перебрав його роботу й провадив її так добре, що його смерть, своєю чергою, викликала ті самі сумніви. Коли нарешті й третій за ліком секретар виявив себе гідним своїх попередників, почали вірити, що в Бога достатньо засобів, щоб піклуватися про Місіонерську раду та її справи. Коли ж і з третім треба було попрощатися, дехто сумував через непоправну втрату такого взірця самовладання й правовірності, яким був покійний секретар. Але ці якості в потрібний час знайшлися в нових керівників.
Річ у тім, що жодна людина не є незамінною в Царстві Божому, хоч якою обдарованою й побожною вона була б.