Один заслужений генерал розповів такий випадок зі свого життя.
Син генерала служив на фронті лейтенантом. Тривав наступ. Батько вів свою дивізію в атаку й, просуваючись полем бою, помітив убитого офіцера артилерійської батареї. У ньому він упізнав свого сина. Першим порухом батьківського серця було зупинитися біля любої дитини й віддатися горю, але обов’язок вимагав продовжувати наступ. Він швидко схилився, поцілував холодні вуста сина й без зволікання повів своїх людей далі.