Сіється насіння.
UK · Українська ▾
РусскийDeutschУкраїнська
Сіється насіння · матеріал 217 із 1000

Відродження — історія № 217

Яків Левен, упорядник · видання 2001 року · с. 79

На віддаленому острові в Тихому океані якийсь час працював серед місцевих жителів євангельський місіонер. Багато хто слухав його палку проповідь, а дехто приймав її до серця. Один із остров’ян, які увірували в Христа, глибше за інших замислювався над новим ученням. Він захотів поговорити з місіонером наодинці й прийшов до нього додому.

— Чи можеш пояснити мені, — попросив він, — чому тепер мої думки й почуття зовсім інші, ніж раніше? Ти ж знаєш, я охоче слухаю твої проповіді. Та раніше мене все одно тягло до звичного гріховного життя, а тепер усе змінилося. Мене більше не тягне до гріха, зате хочеться читати Святе Письмо. Коли колишні товариші намагаються збити мене з дороги й змусити забути все, чого я в тебе навчився, їм це не вдається. Те, що колись було мені найдорожчим, утратило свою принаду, і тепер я люблю зовсім інше.

— Скажи, а як ти сам пояснюєш таку зміну? — запитав місіонер.

— Я думаю… мені здається… та я ледве наважуюся це сказати, настільки це високе. Святий Дух чинить у мені цю зміну: відвертає моє серце від гріха й навертає його до Бога.

У його словах відчувалася глибока віра, а все його єство, здавалося, було сповнене благоговіння.

Як бачимо з Письма, новонавернений християнин мав рацію:

«…Вкладу Мої закони в їхні думки й напишу їх на їхніх серцях. Я буду їхнім Богом, а вони будуть Моїм народом» (Євр. 8:10).

Усі матеріали за темою «Відродження»