Якось я їхав залізницею. Поїзд зупинився на якійсь станції. Я виглянув у вікно й раптом почув: «Газета, сьогоднішня газета!»
Мене вразив надзвичайно приємний голос хлопчика, який продавав газети.
— Як тебе звати, любий? — запитав я, взявши в нього газету.
— Іван.
— Читати вмієш?
— Так!
Хлопчик був одягнений бідно, але охайно, а його руки й обличчя були чисто вимиті. Пролунав свисток, і поїзд рушив. Я поспішно дістав із кишені маленький Новий Завіт і передав його хлопчикові.
— Читатимеш цю книжку, Іване?
— Так, неодмінно, обіцяю вам!
За рік мені знову довелося їхати тією самою дорогою. Як же я здивувався, побачивши на тій самій станції свого малого приятеля! Він підріс і погладшав, але голос і очі були такі ж приємні, як і раніше.
— Як часто я вас згадую, — сказав він мені. — Ваша маленька книжка змінила все в нашій родині! Батько тоді не мав роботи. Він узявся старанно читати Новий Завіт, і під його впливом у нашій сім’ї почалося нове життя — з Христом. Батько став добре заробляти, мати повеселішала, а я можу спокійно ходити до школи.
Ось який добрий плід принесла маленька книжка, що містить Боже Слово, бо серця виявилися доброю землею, щоб його прийняти.