Вірш Михайла Лермонтова «Виходжу сам я на дорогу» належить до найдосконаліших зразків російської лірики:
«Виходжу сам я на дорогу;
Крізь туман кременистий шлях блищить;
Ніч тиха. Пустеля слухає Бога,
І зоря із зорею говорить.
У небесах урочисто й дивовижно!
Спить земля в блакитному сяйві...
Чому ж мені так боляче й так важко?
Чи чогось чекаю? Чи про щось шкодую?..»